«Ми беремо участь у Марші рівності, тому що віримо, що поліція нас захистить», — радник з гендерних питань КМЄС Сорен Сондерструп.

Київський Марш рівності, запланований на 18 червня, — це можливість для киян та гостей міста підтримати рівність прав представників ЛГБТ-спільноти. Організація подібного маршу торік отримала багато схвальних відгуків, адже тоді новостворена Національна поліція України була рішуче налаштована забезпечити мирний перебіг заходу, тому очікується, що цього року в марші візьме участь значно більше людей.
Напередодні Маршу рівності радник КМЄС із ґендерних питань Сорен Сондерструп ділиться своїми думками про стан справ із рівністю прав в Україні.

Що Ви можете сказати про нинішню ситуацію із забезпеченням прав ЛГБТ-спільноти в Україні?

Певний прогрес є, але в суспільстві, як і раніше, панують конфронтаційні настрої і зберігається неймовірно емоційна атмосфера. І все тому, що в країні є чимало людей, які відкрито виступають проти рівних прав для ЛГБТ-спільноти. Така позиція ґрунтується на поширеній в Україні ідеї, що нетрадиційна статева орієнтація або ґендерна ідентичність — це свідомий вибір або якась  «заразна» хвороба і що геєм нібито можна стати лише після однієї розмови з геєм!
Більшість людей погоджується з неприпустимістю дискримінації за етнічною ознакою, але в Україні, наприклад, досі тривають дебати щодо того, чи може Трудовий кодекс передбачати можливість дискримінації за статевою орієнтацією, або чи не є слово «ґендер» загрозою для сім’ї та традиційних українських цінностей.
Сьогодні Трудовий кодекс відповідає стандартам з прав людини, але будь-які розмови про ЛГБТ досі провокують у багатьох людей страх та лють.
У мене є запитання до опонентів рівних прав: невже вони справді вважають, що хтось би добровільно обрав собі нетрадиційну статеву орієнтацію, яка б могла загрожувати їм фізичним насильством, знущаннями та дискримінацією. Належати до ЛГБТ-спільноти — не хвороба. Навпаки, соціальною хворобою є невизнання та неприйняття цих людей такими, якими вони є.

Та все ж Ви говорите про певний прогрес у цьому напрямку в Україні?

Прогрес, безсумнівно, є. Одна з вагомих змін, що відбулася завдяки Майдану, — це акцент на інклюзивності. На політичному рівні існує ширша підтримка визнання інакшості. Яскравим прикладом цього є минулорічний Марш рівності. Поліція та Нацгвардія подбали про захист права на свободу зібрань та свободу думки, зробивши це своїм пріоритетом. Крім того, минулорічний захід ЗМІ висвітлювали здебільшого позитивно. А це — дуже вагома зміна.
Реформа трудового законодавства з метою недопущення дискримінації за статевою ознакою та ґендерною ідентичністю зустріла торік серйозний опір під час обговорень в парламенті. Тоді Президент України підкреслював, що, відповідно до зобов’язань України за Угодою про асоціацію з ЄС, дискримінація під час працевлаштування є неприпустимою.
Але якщо на політичному рівні підтримка є, знадобиться набагато більше часу, щоби до звичайного люду прийшло розуміння того, що значить належати до ЛГБТ та що таке права людини взагалі.

Які труднощі постають перед членами ЛГБТ-спільноти в Україні?

Я знаю багатьох українців, що відмовляються брати участь у Марші рівності, бо бояться, що їх сфотографують, що рідні відмовляться від них, що вони будуть звільнені з роботи. У соціальному плані належати до ЛГБТ-спільноти досі складно, а багато сімей відчувають «ганьбу» за те, що їхня дитина – гей. Багато геїв живуть потаємним життям, що загрожує їхньому здоров’ю та добробуту. Та й досі вчиняється велика кількість злочинів на ґрунті насильства та ненависті до геїв або тих, хто їх захищає.
Можу з власного досвіду навести приклади насильства та сорому, з якими стикалися геї. Кілька років тому я став жертвою побиття, перебуваючи в Дніпрі зі своїм товаришем-геєм. Мій товариш не хотів писати заяву в поліцію, боячись, що це викриє його статеву відмінність. А я от написав заяву. Правда, дільничний відмовлявся вірити, що це був злочин на ґрунті ненависті. Навіть попри те, що ті, хто нас побив, викрикували образливі слова на адресу геїв. Зрештою, жодної справи тоді так і не було заведено.

Мандат КМЄС – допомагати з реформуванням сектору цивільної безпеки. Як би ви оцінили прогрес у цьому напрямку?

Позиція КМЄС полягає в тому, що права людини є однаковими для всіх, незалежно від статевої орієнтації. Ми пропагуємо рівність як основу прав людини для усіх.
Як я вже говорив, є певний прогрес на політичному рівні, але занадто часто права геїв потерпають від банального браку обізнаності. Є випадки, коли не відкриваються кримінальні справи або злочини на ґрунті ненависті не кваліфікуються як такі. Для багатьох тих, хто працюють в правоохоронних органах або судових інституціях, проблеми геїв – досі табу, і вони не в змозі належним чином забезпечити підтримку потерпілим.

Можливо, ви би ще щось хотіли додати?

Хотів би скористатися нагодою та закликати людей вийти на Марш рівності в неділю 18 червня і підтримати рівні права для усіх українців.
Це чудовий спосіб продемонструвати свою довіру до поліції як захисникам прав людини. Ми прийдемо на марш, тому що ми довіряємо поліції свій захист.